Сьогодні у коледжі пройшла Науково-практична конференція «Основні складові безбар’єрності. Проблеми маломобільних груп людей» яку під керівництвом викладача Ольги Морозенко підготували студенти Медичного фахового коледжу ХНМУ.
Мета конференції про безбар’єрність — підвищити обізнаність про рівні можливості для всіх шляхом усунення бар’єрів (фізичних, цифрових, інформаційних, суспільних тощо), розвинути емпатію до людей з інвалідністю, зруйнувати стереотипи та сформувати активну позицію суспільства у побудові інклюзивного середовища, де кожен почувається гідно та може реалізувати свій потенціал.
Конференція охопила широкий спектр, зосередившись на створенні інклюзивного середовища, основні складові якого включили: архітектурну доступність, цифрову інклюзію, психологічну (етикет спілкування, подолання стереотипів).
Що таке безбарєрність?
Безбар’єрність — це створення суспільства та середовища, де кожна людина, незалежно від віку, статі, фізичних можливостей чи інших особливостей, має рівний доступ до освіти, інформації, послуг, транспорту, праці та громадського життя, без жодних фізичних, інформаційних, цифрових чи соціальних перешкод. Це не про створення «особливих умов», а про усунення бар’єрів та впровадження універсального дизайну, щоб усім було зручно, як-от пандуси, зрозумілі інструкції та доступні веб-сайти.
Що входить до складових безбар’єрності?
Шість напрямків безбар’єрності
Це пандуси, ліфти, широкі дверні прорізи, спеціальні місця в транспорті, тактильна плитка.
Який основний принцип безбар’єрної мови?
Головний принцип безбар’єрної мови — «Спочатку говоримо про людину, а не про її особливості» (People-First Language), що означає ставити особу на перше місце, а її характеристику (якщо це необхідно) — після, підкреслюючи її індивідуальність та гідність, а не зводячи до діагнозу чи стану, як-от «людина з інвалідністю», а не «інвалід». Це мова, що уникає стереотипів, упереджень та зневажливих слів, забезпечуючи повагу до гідності кожної людини.