У творчому доробку Максима Рильського було більше трьох десятків збірок, статті з публіцистики, чверть мільйона рядків поетичного перекладу з 13 мов світу. Сам же Максим Рильський вважав, що його шлях у літературі розпочався збіркою 1918 року «Під осінніми зорями».

У 1920 році він став чи не наймолодшим членом літературної когорти неокласиків, до якої також входили Микола Зеров, Павло Филипович, Михайло Драй-Хмара, Дмитро Загул та інші. Відповідаючи на питання: хто вони – неокласики, Рильський писав: «– А хто такі класики, знаєте?… Це ті, що створили невмирущі твори. «Нео» ­– новий. Неокласики – нові класики. Але ця назва дана на глум, самі поети, що їх названо неокласиками, ніколи себе так не називали. Але вони вважають себе учнями, послідовниками тих, що становлять славу і гордість людства,– учнями класиків. Вони намагаються кращі надбання світової культури перенести на український грунт, прищепити їй пагони класичної спадщини».